В неділю, 21січня 2018 року в приміщенні ораторію біля української церкви (piazza San Simone) приблизно о 13.30 відбудеться презентація книги Василя Барки "Жовтий князь" українською мовою. Запрошуємо всіх взяти участь в обговоренні та поділитись своїми думками, почутими спогадами про Голодомор в Україні в 1933-1934 роках.Чи не єдиним з усiєї української людностi, кому художнiм словом вдалося вражаюче вiдтворити не бачену ще нiде у свiтi, а пережиту, страшну картину голодних рокiв, був Василь Барка.
Жовтий князь — перший у світовій літературі професійний прозовий твір, який присвячений голодомору 1932—1933 років. Автор — український письменник Василь Барка (1908—2003).
Творчість Василя Барки (справжнє ім’я Василь Костянтинович Очерет, 1908–2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні. Роман «Жовтий князь» (1958–1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932–1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть.
“Моя біографія, супроти звичайного життєвого становища, склалася невдало. Але так чоловік часом звільняється від того, що в’яже зв’язками, незгодженими з вільним висловом почування і думки в образі простої і доброї краси, що її треба з постійними трудами шукати. Хоч вона всюди заключена, як в зернині, в правді — з неї розкривається для кожного, і життя дістає виправдання при всіх незлагодах”.
Василь Барка писав тільки про те, що пережив сам. У 1932—33 pp. в Україні лютував голод. Письменник жив тоді в Краснодарському краї, працював у художньому музеї і був свідком того, що й до Кубані докотилася хвиля голодомору. За його свідченням, там вимерла третина населення. Барка теж голодував, на його тілі було багато ран, які розійшлися по кровоносних судинах. Муки голоду були жахливі, вони спалювали всю істоту, і, мабуть, тому, що Барка усе те пережив сам, у «Жовтому князі» йому вдалося правдиво відтворити «психологічну глибинність цієї голодової смерті», точно й об’єктивно «увіковічнити» ті страшні події, розкрити світові очі на них.
У романі зображено протистояння, боротьбу Добра і Зла, Бога і Диявола, Правди і Кривди. Письменник демонструє цю боротьбу в багатьох епізодах твору.Образ жовтого князя є наскрізним у романі, він символічний і багатоаспектний. Він «князює в воздусі», «він і демони його над душами, мов шуліки і яструби над курчатами. Тепер злетілися в двір, близько до кожного: хапають і розкльовують». Дід Прокіп, герой твору, говорить про жовтого князя-звіра: «… виліз… із багна в образі компартії». Він переконаний, що таких звірів буде ще багато. Вони будуть викликати вірних Христу, «вигризатимуть з них життя, вбиватимуть, як чужих птахів, — огнем, залізом, голодом…» Апофеозом єднання антихриста і держави є жовті стіни офіційних установ.
Жовтий колір у романі присутній постійно: жовті засохлі бур’яни вкривають сільські вулиці, жовтіє світ перед очима помираючих від голоду хліборобів, жовтими робляться мертві тіла. Коли читаєш роман, іноді складається враження, ніби Зло розливається жовтою рікою по всіх сторінках твору. Але Злу протистоїть Добро. Воно втілене в образі Сонця, яке теж має жовтий колір. Але цей колір іншого відтінку. Він яскравий, теплий, приємний. Від його проміння піднімуться, заколосяться золотом хліба, тільки воно зцілить, допоможе, врятує людей. І хай його часом заступають хмари, Сонце — вічний образ добра, надії, рятівного тепла, урожаю, і його не здолати ніяким темним силам.
Жовтий колір у романі присутній постійно: жовті засохлі бур’яни вкривають сільські вулиці, жовтіє світ перед очима помираючих від голоду хліборобів, жовтими робляться мертві тіла. Коли читаєш роман, іноді складається враження, ніби Зло розливається жовтою рікою по всіх сторінках твору. Але Злу протистоїть Добро. Воно втілене в образі Сонця, яке теж має жовтий колір. Але цей колір іншого відтінку. Він яскравий, теплий, приємний. Від його проміння піднімуться, заколосяться золотом хліба, тільки воно зцілить, допоможе, врятує людей. І хай його часом заступають хмари, Сонце — вічний образ добра, надії, рятівного тепла, урожаю, і його не здолати ніяким темним силам.
Голод свiдомо планувався ще з лiта 1932 року. Плани здавання зерна державi були вищими, нiж реальний урожай. У жовтнi 1932 року партiйно-державна верхiвка ухвалила холоднокровне рiшення: вийти з кризи шляхом конфiскацiї запасiв зерна у хлiборобiв. За кiлька мiсяцiв надзвичайнi комiсiї пiд керiвництвом найближчих спiвробiтникiв генсека − Кагановича, Молотова, Постишева − викачали з українських селян внутрiшнi фонди − продовольчий, фуражний, насiнневий. Представники мiсцевої влади органiзували в селах спецiальнi бригади, якi викликали по одному всiх селян, вимагали негайно на станцiю вiдвезти мiшок зерна. Вiдпускали тiльки пiсля того, як селянин погоджував ся. Це було не хлiбоздавання, а розбiй. Багато селян накладали на себе руки.
На сторiнках роману вiдтворено всi подробицi лихолiття, пережитi нашим народом i самим В. Баркою. Головна частина у творi − це власнi спостереження i враження. Закарбувались у пам’ятi письменника тi образи: голоднi, виснаженi, пухлi вiд голоду люди; бачив, як важко було їм ходити − сили не було; бачив i мертвих. I всi свої болi передав у романi через реалiстичне зображення нещастя в сiм’ї селянина Мирона Катранника, боротьбу темряви зi свiтлом, Бога з дияволом, людини з людиною. Його хвилює вiчне болюче питання: для чого людина приходить у цей свiт? А щоб дати вiдповiдь, Барка знайомить нас з численними рiзноплановими образами, а умовно дiлить їх на людей-варварiв i людей-жертв.
